Дієслово як частина мови.

Дієслово — частина мови, яка за кількістю слів є однією з найчисельніших. Дієслова ми використовуємо в кожному реченні. Завдання, пов’язані з дієсловом, є в кожному тесті ЗНО. Тому не зволікайте і вивчайте дієслово детальніше!

---

Дієсловом називається частина мови, яка означає дію або стан предмета як процес і відповідає на питання:

що робить (робив, зробив, робитиме, зробить, робив би, зробив би тощо) предмет?

що з ним робиться (робилося, робитиметься, зробиться, робилося б, зробилося б тощо)? Наприклад: читає, читає прийшов, малюватиму, морозило тощо.

Діслово може означати

переміщення у просторі: бігти, йти;

процес мовлення: говорити, теревенити;

стан особи чи предмета: сидіти, висіти;

ставлення до когось або чогось: ненавидіти, кохати;

процес сприйняття органами чуття: бачити, чути, нюхати;

конкретну фізичну дію: вмиватися, читати;

процес мислення: думати, мудрувати;

бажання: хотіти, прагнути, воліти;

зміни: молодіти, сивіти.

---

---

Дієслово в реченні найчастіше виконує функцію присудка: Про все ти співаєш: про сльози і сміх, Про молодість, битвами грізну…

(В. Сосюра)

Синтаксична роль дієслова

Форми дієслова	Член речення	Приклади
1. Неозначена форма       (інфінітив) що робити? що зробити?	Підмет, присудок, додаток, означення, обставина	Лиш боротись — значить жить (І. Франко). Нас просили не кричати. Жага знань і бажання поділитися ними визначали життєве кредо Григорія Сковороди. Семикласники дружно вийшли садити дерева в міському парку.
2. Особові дієслова що роблю? що зробив? що зробимо?	присудок	Одлунала далека пісня. Гамірливий вечір замовк (В. Симоненко).
3. Дієприкметник який? яка? яке? які?	означення, присудок	Натомлені села вечеряти сіли під грушами, вишнями і небесами (М. Вінграновський). Дорога заасфальтована.
4. Дієприслівник що роблячи? що зробивши?	обставина	Загуркотів мотор, і легкий човен стрімко помчав проти течії, залишаючи за собою високий гребінь спіненої води (С. Хаврусь).
5. Безособові дієслова що робиться?  що зроблено?	присудок	Дощить. Йому таланило в усьому.

Дієслово має такі морфологічні ознаки: особа, число, час, рід, спосіб та вид, дієвідміна.

Дієвідміни. Правопис закінчень дієслів у теперішньому і простому майбутньому часах.

Дієслова в теперішньому часі (що роблю? що робиш? і т.д.) і в простому майбутньому (що зроблю? що зробиш? і т.д.) (див. Система дієслівних форм) змінюються однаково.

За характером закінчень дієслова в цих часах діляться на дві дієвідміни і залежно від дієвідміни мають такі буквені закінчення (див. також Особа дієслова):

Число	Особа	Дієвідміни
		I (брати, мати)	II (мчати, стояти)
Однина	1-а	-у, -ю	-у, -ю
	2-а	-еш, -єш	-иш, -їш
	3-а	-е, -є	-ить, -їть
Множина	1-а	-емо, -ємо	-имо, -їмо
	2-а	-ете, -єте	-ите, -їте
	3-а	-уть, -ють	-ать, -ять

Найчастіше правопис закінчень перевіряють за 3-ю особою множини: несемо, бо несуть (І дієвідміна); сидимо, бо сидять (II дієвідміна), але можна це так само робити за 3-ю особою однини.

Схема (алгоритм) визначення дієвідміни.

I дієвідмінаII дієвідмінаЗакінчення -уть, -ють?Закінчення -ать, -ять?Поставити дієслово в 3 ос. множини

До першої дієвідміни належать дієслова, які в усіх особах, крім 1-ї особи однини і 3-ї особи множини, в закінченнях мають -е- (-є-), а в 3-й особі множини закінчення -уть (-ють): пишеш, пише, пишемо, пишете, пишуть; співаєш, співає, співаємо, співаєте, співають.

До другої дієвідміни належать дієслова, які в усіх особах, крім 1-ї особи однини і 3-ї особи множини, в закінченнях мають -и- (-ї-), а в 3-й особі множини закінчення -ать (-ять): мовчиш, мовчить, мовчимо, мовчите, мовчать; стоїш, стоїть, стоїмо, стоїте, стоять.

Дієвідміна дієслова весь час залишається тою самою. Тому, щоб перевірити, що написати в закінченні: букву е чи и, є чи ї; закінчення -уть чи -ать, -ють чи -ять, — досить за будь-якою особою визначити дієвідміну цього дієслова.

Наприклад, чуємо [дишиемо] і вагаємося, яку букву писати в закінченні: е чи и. Змінюємо дієслово: [дише] (3-а особа однини) — виразно чується закінчення -е; отже, й у попередній формі треба написати е: дишемо. Так само чуємо [сидеите], а пишемо сидите, бо в закінченні форми [сидитˊ] чітко звучить и, не е.

У дієсловах на -ся у кінці 2-ї особи однини (що робиш?) вимовляємо [сˊсˊа], але пишемо за морфологічним принципом -шся: [мнесˊсˊа] — мнешся, [рвесˊсˊа] — рвешся, [вчисˊсˊа] — вчишся (бо мнеш, рвеш, вчиш).

Так само в кінці 3-ї особи однини і множини (що робить? що роблять?) чується [цˊцˊа], а пишеться -ться: [мнецˊцˊа] — мнеться, [мнуцˊцˊа] — мнуться; [вчицˊцˊа] — вчиться, [вчацˊцˊа] — вчаться (бо мнуть, вчить, вчать).

У 1-й особі множини (що робимо?) в кінці виступає о: вчимо, говоримо, промовляємо. Форми без кінцевого о (ведем, ходим) допускаються лише в поезії та в розмовному стилі.

Дієслова дати, їсти, відповісти (і всі на -повісти) в 1-й особі однини мають форму дам, їм, відповім, а в другій — даси, їси, відповіси (без кінцевого ш).