Для чого світ...

Епоха пластику, радіаційний вік,

думки блукають десь у  макрокосмі,

у сквері зупинився часу лік

і від синтетики уже не млосно.

Бентежить розум наш понад усе

кохання із дешевих серіалів.

Закуте у старий асфальт шосе

нам запашніш тюльпанів і конвалій.

Свідомість наша втрапила давно

в полон медіавірусів і мемів.

Живе буття як у старім  кіно,

замінено прадавній лад тотемів.

Вже кисню нас пригнічує ковток,

Нам любий смог, пари свинцю і цинку,

боюсь побачить гумових ляльок

у вікнах пологового будинку.

Ми добровільно та без лишніх слів

на душу нап’яли сталеві грати

та серед штучних ідентичних днів

для чого світ-почали забувати…

Сповідь... З очищеною дущею та тілом після сорокаденного посту прихйшовши до сповіді та причастя у свято Великодня, коли багато століть тому була принесена жертва во спасіння усього людства, я зрозуміла одне- перед тим, як іти до церкви розпочинати піст чи здійснювати молитву, потрібно визначити для себе, чи дійсно це потрібно для тебе? Саме після усвідомлення цього людина має право переступати поріг Господнього храму,  розпочинати піст, і лише тоді молитва і піст  принесе користь для душі. Комусь достатньо лише прийти посвятити пасочку, вербу чи воду. Нікого не засуджую,оскільки судити може лише Всевишній. У нас вже давно відвідини церкви, вінчання, освящення їжі та подібне стало даниною моді. Думаю, потрібно це міняти, розпочну з себе...