Для чого світ...

Епоха пластику, радіаційний вік,

думки блукають десь у  макрокосмі,

у сквері зупинився часу лік

і від синтетики уже не млосно.

Бентежить розум наш понад усе

кохання із дешевих серіалів.

Закуте у старий асфальт шосе

нам запашніш тюльпанів і конвалій.

Свідомість наша втрапила давно

в полон медіавірусів і мемів.

Живе буття як у старім  кіно,

замінено прадавній лад тотемів.

Вже кисню нас пригнічує ковток,

Нам любий смог, пари свинцю і цинку,

боюсь побачить гумових ляльок

у вікнах пологового будинку.

Ми добровільно та без лишніх слів

на душу нап’яли сталеві грати

та серед штучних ідентичних днів

для чого світ-почали забувати…