Складні випадки правопису слів зі спрощенням у групах приголосних. Вправи 5, 6. Заняття 5. І курс.

Вправа 5. Перепишіть. На місці крапок, де потрібно, поставте пропущені літери. 

Пристрас…ний, контрас…ний, прихвос…ні, сон…це, чес…ний, мес…ник, сер…це, студен…ський, фашис…ський, влас…ний, очис…ний, дилетан…ський, доблес…ний, кож…ний, повіс…ці, пос…лати, ровес…ник, свис…нути, совісн…ий, ус…ний, хрус…нути, ціліс…ний, словес…ний, виїз…ний, шіс…десят, зліс…ний, у кіс…ці, шіс…надцять, ях…смен, капос…ний, журналіс…ський, вартіс…ний, якіс…ний.   

Вправа 6. Від поданих власних назв утворіть прикметники за допомогою суфікса -ськ(ий) і запишіть їх.

Сиваш, Лохвиця, Ірпінь, Ворзель, Поділля, Острог, Волноваха, Лопань, Оскіл, Одеса, Юкатан, Устилуг, Бершадь, Вишнопіль, Ангола, Оболонь, Несвіж, Арциз, Забайкалля, Ізмаїл, Вятка, Ільмень, Случ.

Заняття 5. Теоретичний матеріал.

В українській мові відбувається спрощення груп приголосних, що сприяє поліпшенню її мелодійності.

1. У групах приголосних -ждн-, -здн-, -стл-, -стн- випадають
д і т, які при зміні слова з’являються: корисиний – користь, чесний – честь, поїзний – поїзд, щасливий – щастя, якісний – якість, улесливий – лестощі.

Виняток становлять

слова: зап’ястний, кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, хворостняк, шістнадцять, в яких літера т зберігається.

Не відбувається спрощення у групі приголосних -стн-, в яких т зберігається, в прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження з кінцевим –ст чи -нт: аванпост – аванпостний, баласт – баластний, компост – компостний, контраст – контрастний, форпост – форпостний; студент – студентський.

2. У групах приголосних -зкн-, -скн- випадає к при утворенні дієслів із суфіксом -ну-: брязк – брязнути, блиск – блиснути, писк – писнути, плюск – плюснути, тріск – тріснути.

Виняток: випуск – випускний, виск – вискнути, риск – рискнути.

3. У групі приголосних -слн- випадає л: масний – масло, умисний – мисль, ремісник – ремесло.

Зміни приголосних при додаванні суфіксів -ськ(ий), -ств(о)

Під час творення нових слів за допомогою суфіксів -ськ(ий), -ств(о) приголосні на стику твірної основи1 і суфікса можуть зазнавати різних змін.

1. Два приголосні звуки зливаються в один звук, а саме:

а) г, з, жськ(ий), ств(о), -зьк(ий), зтв(о): Кривий Ріг — криворізький (криворіг + ський), Кавказ — кавказький, Запоріжжя — запорізький; убогий — убозтво (убог + ство), боягуз — боягузтво;

б)  к, ц, ч + ськ(ий), ств(о) цьк(ий), цтв(о): Кременчук — кременчуцький, Вінниця — вінницький, Гадяч — гадяцький; козак — козацтво, ткач — ткацтво, молодець — молодецтво;

в)  х, с, ш + ськ(ий), ств(о) ськ(ий), ств(о): чех — чеський (чех + ський), Черкаси — черкаський, Сиваш — сиваський; птах — птаство (птах + ство), товариш — товариство.

Виняток становлять поодинокі прикметники на -ськ(ий), утворені від слів іншомовного походження: тюркський, баскський, казахський.

1. В небі волзькому у млі пролетіли журавлі. (О.Гончар.)

2. Золота кавказька спека дні над морем налила. (А.Малишко.)

3. Я опускаюсь у шлюзи Запорізької греблі. (О.Довженко.)

4. Чеська красуня-столиця вирувала радісною повінню свята. (О. Гончар.)

5. Над дібровою звідусіль вилося та шугало сполохане птаство. (І. Нечуй-Левицький.)

6. Чумаки, що їздили в Крим, добували сіль у Сиваському озері.

2. Якщо в кінці твірної основи після приголосного є суфікс -к-, то при творенні прикметника на -ськ(ий) -к- випадає: П'ятихатки — п'ятихатський, Чукотка — чукотський, Димерка — димерський.

1. Рівними струмками диміли рибальські [рибалк + ський] вогнища. (Я.Баш.) 2. Центром Звенигородського збройного повстання 1918 року проти німецьких окупантів було місто Звенигородка. 3. На крайньому сході Росії розташований Чукотський [чукотк + ський] півострів.

3. Якщо твірна основа кінчається на д або т, то у вимові відбуваються різні зміни, а саме:

а) на стику твірної основи і суфікса чується [д͡з], [ц]: люд+ський (л'уд͡зкий], люд + ство [л'уд͡зтво], брат + ський [брац'кий], брат + ство [брацтво];

б) кінцеві звуки твірної основи [т] і [ст] при збігу приголосних не вимовляються: студент+ський [студен'с'кий], студент + ство [студенство], турист + ський [турис'кий], модерніст + ський [модерн'іс'кий].

Але на письмі ці зміни не позначаються — такі слова пишемо за морфологічним принципом : людський, людство, братський, братство; студентський, студентство, туристський. Виняток становлять слова міський (міст[о]+ський) і хвацький (хват+ський), які пишуться за фонетичним принципом.

1. А скільки в нас багатства [багат+ство] і щастя золотого. (П.Тичина.) 2. На сирітські [сиріт+ський], людські [люд+ський] сльози він чутливе серце мав. (І.Франко.) 3. Уперед до завзятого бою за громадські [громад+ський] та зласні права. (П.Грабовський.) 4. Вся солдатська [солдат+ський] маса підвелася раптом, як одна людина. (О.Довженко.) 5. І, йдучи на бій, ми поклялись залізно, що виб'єм меч з фашистської [фашист+ський] руки. (О.Гончар.) 6. Над обрієм сонце звелося, гігантську [гігант+ський] відкинувши тінь. (М.Бажан.) 7. Дівчата танці танцювали, шотландські [Шотландія] танці на мечі. (П.Тичина.)

4. Зубні приголосні перед суфіксом -ськ(ий) вимовляються м'яко: [ковал´с´кий], [пан´с´кий], [к’ін´с´кий], [волин´с´кий]. Але
м'який знак перед -ськ(ий) ставиться лише після л, після інших букв
перед -ськ(ий) м'який знак не ставиться: ковальський (коваль+ський),
але: панський (пан+ський), кінський (кінь+ ський), волинський
(Волинь+ський).

1. Велетенські [велетень+ський] бачу цілі я на обріях світів. (М.Рильський.) 2.Кінський [кінь+ський] тупіт завмирав удалині і врешті зовсім затих. (М.Коцюбинський.) 3. Волинський [Волин+ський] праліс, нетрища глухі обабіч обступають їм шляхи. (М.Бажан.) 4. Іван був дев'ятнадцятою дитиною в гуцульській [гуцул+ський] родині Палійчуків. (М.Коцюбинський.) 5. Жан посадив пляму з сметани на адміральську [адмірал + ський] тужурку. (М.Коцюбинський.)

Виняток становлять поодинокі прикметники на -ськ(ий), утворені від слів іншомовного походження: тюркський, баскський, казахський, ла-маншський, меккський. Це робиться для збереження звукового складу твірних основ. + Нью- Йорк, Цюрих

Складні випадки правопису ненаголошених голосних. Вправи 3, 4. Домашнє завдання. І курс.

Вправа 3.

Запишіть слова у дві колонки: у першу - з ненаголошеним е, у другу - з ненаголошеним и.

З..рно, вер..с, л..ман, м..далі, ваз..лін, ш..рокі, вер..сень, п..ніцилін, кр..латої, м..сколиз, чер..да, трен..р, пш..ниця, велос..пед, бр..ніти, н..потріб, вес..ло, ц..ферблат, гл..бочінь, з..рном, б..режу, п..ньок, м..тро.

Ключ. У кожному слові підкресліть останню букву - прочитаєте народну мудрість.

Впарава 4.

Перепишіть слова і вставте пропущені букви е, и. Поясніть їх правопис. Виділіть слова, написання яких перевіряється за словником.

Розд…влятися, т…хнічний, гал…рея, пробл…матичний, кр…вавий, стр…міти, заб…рати, невм…рущий, завм…рати, т…рплячий, прод…ш…вити, мат…мат…ка, усвідомл…ний, зб…р…гти, кр…тичний, б…р…жливий, нем…лосердний, пов…ртатися, ущ…мити, неприм…ренний, справ…дливий, м…нулий, тр…мтіти, дзв…нить, ос…литися, зв…чайний, гр…міти, дж…р…ло, вс…р…дині, в…селка, ш…л…стіти, принц…повий, р…кторат.

Матеріал для опрацювання.

В українській мові лише три голосні в ненаголошеній позиції вимовляються невиразно. Це о, е, и.

1. Слід пам’ятати, що в складах з ненаголошеним о пишеться та сама літера, що й під наголосом, напр.: голубка, бо голуб, розумний, бо розум, робити, бо робить.
У деяких словах сумнівний о наголосом не перевіряється, напр.: союз, лопух, сокира. Правопис цих слів треба запам’ятати.

2. В окремих словах перед постійно наголошеним а(я) у вимові і на письмі маємо а, напр.: багатий, багато, багач, багатство (пор. рос.: богатый, богатство), гарячий, гарячка, гаразд, кажан, калач, качан, хазяїн, багатир (багач), гаряче (але: солдат, лопата, гончар, корявий, поганий, ропа, товар, богатир (велетень), монастир).

1. Ненаголошені е та и в ненаголошеній позиції у вимові наближаються один до одного.

Слід пам’ятати, що в ненаголошених складах пишеться та сама літера, що й під наголосом, напр.: великий, бо велич, земля, бо землі, клекотати, бо клекіт, держи, бо одержати, неси, бо несений, шепотати, бо шепіт, щеміти, бо щем; криве, бо криво, широкий, бо широко.
Слова левада, леміш, кишеня, минулий, які мають постійний наголос, перевіряються за словниками.

2. Е також пишеться:

а) У групах -ере-, -еле-: дерево, берег, серед; селезень, шелест, пелена, зелень.

б) У суфіксах -ен-, -еня-, -енк-, -еньк-, -есеньк-, -ечк-,

-тель, -ер: доручений, гусеня, Петренко, ніженька, гарнесенький, сонечко, учитель, восьмеро.

в) Якщо е при зміні слова випадає: вітер, бо вітру, березень, бо березня, хлопець, бо хлопця, травень, бо травня.

3. И завжди пишеться:

а) У групах -ри-, -ли- між приголосними у відкритих складах: тривога, дрижати, кривавий, стримати, глитати.

б) Зрідка ненаголошений и в групах -ри-, -ли- перевіряється наголосом: тримати

(стримувати), кришати (крихта), блищати (блиск).

У ряді слів не під наголосом відповідно до вимови пишеться

-рі-,  -лі-: дрімати, дрімливий, дрімота, тріщати, перебріхувати, злітати.

Вставні слова і словосполучення. Домашнє завдання ІІ курс. Українська мова.а.

Вправа 3.

Складіть речення з вставними словами. (зразок: Певне, я не пийду сьогодні на вечірку.)

- кажуть,
- чуєте,
- виходить,
- здавалося

Вправа 4.

 Перепишіть речення, розставте правильно розділові знаки. Виділіть вставні слова, визначте, на яке значення вони вказують

1. Може то птахи приносять на своїх крилах весну?
2. На жаль ми не мали можливості знайти для її тітки квартиру десь ближче.
3. На моє щастя на материні прохання ніхто не зважає.
4. Здавалося він не чув нічого.
5. Можливо блискавиць крило ці горді коси заплело ?
6. Напевно там водилися й гадюки.
7. Безперечно вам усе тут незнайоме дивне я знаю.
8. Кажуть нібито ці дроти тягнуться від самих Карпат аж до Чорного моря.
9. З Олександрівська з Хортиці поет як
10. гадають поїхав до села Покровського.

ГРУПИ ВСТАВНИХ СЛІВ І СПОЛУЧЕНЬ СЛІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ

ЩО ВИРАЖАЮТЬ	ВСТАВНІ СЛОВА	ПРИКЛАДИ
1. Упевненість, невпевненість, сумнів, передбачення тощо	Безумовно, безперечно, без сумніву, дійсно, звичайно, правда, певна річ,здається, певно, мабуть, видно, може, може бути, очевидно тощо	І я був неправий, звичайно.
2. Емоційну оцінку повідомлюваного (радість, задоволення, жаль, здивування, незадоволення тощо)	На  радість, на щастя, на жаль, як на біду, як навмисне, на сором, дивна річ тощо	Шкода, ми втрачаємо прекрасного солдата.
3. Оцінку фактів з погляду їх звичайності	Як водиться, як завжди, було, бувало тощо	Отак, бува, німі вітри ячать, гойдаючи небес ясну колиску.
4. Вказівку на зв*язок думок, послідовність викладу	По-перше, по-друге, нарешті, зрештою, інакше кажучи, наприклад, проте, однак, навпаки, отже, таким чином, значить, виходить тощо	Ніжність, наприклад, описати математично неможливо.
5. Вказівку на способи оформлення думок, на експресивний характер висловлювання	Словом, правду кажучи, сказати правду, признатися по правді, ніде правди діти, грубо висловлюючись тощо	Хоч, правду кажучи, юнак у душі не вважав спів за професію.
6. Вказівку на джерело повідомлення	З погляду, на думку, за повідомленням, як кажуть, каже, мовляв, як відомо, як указано, по-твоєму, по-моєму, по-вашому тощо	На його думку, ситуація набуває загрозливого характеру.
7. Активізацію уваги слухача або читача	Знаєте, вірите, уявіть собі, зверніть увагу, зрозумійте тощо	А завтра ж у мене, знаєш, важливі справи в місті.

Словосполучення. Повторення. Українська мова. ІІ курс. Домашнє завдання.

Вправа 1. У наданих словосполученнях визначте головне і залежне слово. Розберіть словосполучення і накресліть схему кожного.

1. творча праця, 2. ранкова зарядка, 3. як у воду опущений, 4. цікава екскурсія в музей, 5. готуватися до екзамену, 6. міст через Дніпро, 7. дощ іде, 8. приїзд делегації, 9. герой твору, 10. буду працювати добре, 11. відпочивати в селі, 12. далеко від берега, 13. засохлий на сонці, 14. співаючи пісню, 15. буде читати, 16. навколо лісу.

Вправа 2.
Утворіть і запишіть словосполучення, у яких наведені слова виступали б то в ролі головних, то в ролі залежних слів. Визначте вид кожного словосполучення за способом вираження головного слова.
Вітер, радісний, учитися, мрія, щастя, канікули, виконаний, праворуч, краще.

Заняття 2.
Матеріал для опрацювання.

Синтаксис — це розділ граматики, який вивчає будову та значення словосполучень і речень. Основними одиницями синтаксису є словосполучення, речення і складне синтаксичне ціле (текст).

Словосполучення - це смислове й граматичне об'єднання двох або кількох повнозначних слів на основі підрядного синтаксичного зв'язку: святковий день, сумлінно працювати, грона винограду.

Словосполучення не ототожнюється ні зі словом, ні з реченням.

Ознаки словосполучення:

складається з двох (кількох) повнозначних слів;

називає предмет, дію, їхні ознаки;

становить розчленовану конкретизовану назву певного явища;

виступає елементом речення;

позбавлене завершеного інтонаційного оформлювання;

не є самостійною одиницею мовного спілкування.

Словосполучення різняться за будовою і значенням (яке залежить від будови).

Словосполучення характеризують за:

будовою;

типом синтаксичного зв'язку;

ступенем семантичного злиття компонентів;

засобами зв'язку компонентів;

морфологічним вираженням головного слова;

смисловими відношеннями між компонентами.

За будовою

Прості	Складні
Утворюються з двох (зимові канікули, підготовка до іспиту, яскраве сонце) чи з кількох повнозначних слів із   залежною семантично неподільною частиною (дитина років п'яти, люди літнього віку, більш здібний учень, взуття великого розміру, дівчина з блакитними очима, бути скупим).	Утворюються поширенням компонента простого словосполучення: поговорити з учителем групи продовженого дня, тримати в міцних руках.

Компоненти словосполучення граматично нерівноправні: однин з них є головним (від якого ставиться питання), а інший – залежним (яке відповідає на це питання) словом. Лексичне значення головного слова самостійне, а значення залежного слова уточнює і поширює значення головного.

Морфологічні вираження головного слова

№	Морфологічне вираження	Приклади
1.	Іменникові	щира бесіда, ручка дверей, моє щастя, пожовкле листя, уміння промовляти
2.	Прикметникові	білий від снігу, вдячний учителю, дуже сильний, залежний від усього, змушений відмовити
3,	Числівникові	двоє учнів, кілька книжок, один з нас, до п'яти кілограмів, одна друга площі
4.	Займенникові	дехто з нас, хтось із однокласників, щось інше, кожний з них, я з тобою.
5.	Дієслівні	шанувати батьків, навчився грати, вітатися ґречно, піклується про мене, ішла берегом
6.	Прислівникові	близько до школи, рано вранці, удвоє довша, дуже голосно, зовсім недавно

Зауважте!

Не є словосполученнями:

-         сполучення підмета і присудка: прийшла весна, забіліли сніги, гудуть вітри, зійшло сонце;

-         сполучення відокремлених членів речення з пояснюваним словом: річка, швидка і стрімка, крига, гладенька й міцна;

-         фразеологізми: байдики бити, впадає в око, голову сушити;

Хоч фразеологізми й не становлять словосполучення як окремої синтаксичної одиниці, проте можуть входити до складу синтаксичного словосполучення як один із його компонентів: сушити собі голову, рукою подати до школи, припнути язика з переляку.

-         форми ступенів порівняння прикметників і прислівників: більш підготовлений, найбільш говіркий, більш докладно;

-         форми майбутнього часу і наказового способу дієслів: буду говорити, будемо слухати, будуть вчити, нехай прочитають;

-         сполучення повнозначних слів із службовими: край лісу, поблизу школи, перед учнями, давай напишемо;

-         сполучення іменних частин мови з дієсловами – зв’язками: буду студентом, стане журналістом;

-         слова, поєднані сурядним зв’язком: батько й мати, ніч і день, схилився та й дивиться;

-         синтаксично нерозкладні сполучення слів та словоформ: перше вересня, усі ми.

Орфоепія. Фонетична транскрипція слова. Домашнє завдання. І курс. Заняття 2, вправи 1,2.

Вправа 1. Змініть слова так, щоб ненаголошені е або и стали наголошеними (вони мають бути на місці крапок). Правильно запишіть ці слова (записуємо обидві форми — з ненаголошеним і з наголошеним голосним).

Зразок: летіти, бо: лет.

Ст...пи, н...б...са, кр...латий, в...сокий, нал…ватися, д...витися, б...р...ги, гл…бокий, ш…рокий, з...л…ніти, пок…дати, з...мля, л...жати, щ...б...тати, м...не (дієсл.), в...ликий, з...ма, с...ло, в…сло, с…діли, пос...лився, л…вада, д…ректор,

Вправа 2. Перепишіть за правилами орфографії слова, подані фонетичним записом. Поясніть, чому ви записали їх саме так.

[т'áшко], [ж:úти], [мабут'], [вóхкий], [н'ίхт'і], [с:ỳнути], [бород'бá], [л'іджбá], [лéхко], [дубкú], [роскусúти], [звúчний], [беспéка], [меиреихт'ίти], [мимох'ίд'], [мимох'ίт'], [молод'бá], [гнéц:а], [анеґдóт], [могтú], [стéжка], [р'уґзáк], [кужỳх], [мúт:у], [зеилеинίти].

Заняття 2.

Теоретичний матеріал

Орфоепія  — розділ мовознавчої науки, який вивчає і систематизує норми літературної вимови, а також сукупність правил вимови.

Орфоепія вивчає правильну вимову голосних, приголосних звуків, звукосполучень та інтонацію і наголос. Орфоепію та орфографію часто включають у фонетику, тому що ці два розділи також розглядають звуки — вимову і написання їх.

Основні орфоепічні правила української мови

1. В українській мові відсутнє акання. Отже, й під наголосом, і без нього голосний [о] в усіх позиціях не наближається до [а]: сосна, нога, голова, сторона, молоко.

2. Голосні е, и в ненаголошених позиціях звучать з наближенням [е] до [е'и], [и] до [и'е].

3. Специфічною рисою української орфоепії є тверда вимова губних звуків [б], [п], [в], [м], [ф]: дуб, дід, сад, степ, сім, верф. Напівпом’якшено вони вимовляються перед [і]: бігти, пісок, мішок, віник, вісті. Пом’якшено вимовляються губні звуки в окремих іншомовних словах: бюро, пюре, пюпітр, фюзеляж.

4. У запозичених словах вимовляється звук [ф]: фізика, фактор, фігура, рима, фокус, фабрика, факт, фея. У власне українських словах вживається звукосполучення хв: хвиля, хвіртка, хвастун, хвала, хвіст, хвоя, хвилюватися.

5. Зімкнені (африкати) звуки вимовляються злито, як один звук: дзеркало, джгут, дзвінок, джміль, джерело, бджола, дзьоб, дзенькати, дзиґа, кукурудза, сиджу, ходжу, нагороджений, відряджений, попередження тощо.

6. Роздільно вимовляються звукосполучення, які виникли в результаті збігу приголосних префікса та кореня: під живлення, під-звітний, перед-з’їздівський, над-зелень, над-звичайний.

7. Твердо вимовляються всі шиплячі звуки: ніч, шч, ріж, плащ, жито, чоботи, чорт, чудо, шити, курча, лоша, чого, жовтий, жорстокий, жолудь.
Пом’якшено шиплячі можуть вимовляться у словах клоччя, збіжжя, піччю, піддашшя, подорожжю та перед і: шість, жінка, чітко.

8. М’яко вимовляються приголосні з, ц, с у суфіксах -зьк-, -цьк-, -ськ-: ризький, запорізький, український, сільський, товариський, чумацький, козацький.

9. У закінченнях дієслів у результаті асиміляції звукосполучення -ться, -шся вимовляються як [-ц': а], [-с': а].

Фонетичні зміни

Українську мову справедливо називають мелодійною, милозвучною. Евфонія (благозвуччя) мови досягається кількома чинниками:

рухливим інтонуванням і наголошуванням (наголос є словесний, фразовий, логічний);
повнозвучним, неприглушеним кінцем слова; уникненням збігу кількох приголосних. Якщо збіг трапляється, то середній, важкий для вимови приголосний
звук випадає: честь — чесний, радість — радісний, виїзд — виїзний, проїзд — проїзний; чергуванням і-й, у-в;

чергуванням голосних і приголосних звуків; фонетичними (вимовними) явищами.

Серед фонетичних явищ найпоширенішою є асиміляція. Це зміна, уподібнення звуків у мовному потоці під впливом наступного чи попереднього звука.

1.     Уподібнення за дзвінкістю.

2.     Попередній глухий звук набуває дзвінкості, якщо за ним іде наступний дзвінкий: молотьба (звучить: молодь ба), вокзал (звучить: [вогзáл]), боротьба (звучить: [бородьбá]), якже (звучить: [йáгже]) тощо.

3.     Уподібнення за глухістю.

4.     Попередній дзвінкий звук під впливом наступного глухого .оглушується:

нігті — [нίхті]

кігті — [кίхті]

легкий — [лéхкий]

вогкий — [вóхкий]

3. Уподібнення за місцем і способом творення.

При цій асиміляції зливається або дуже наближається артикуляція (вимова) близьких звуків:

безжурний — [бежжурний]

5.     Уподібнення за м’якістю.

Попередній приголосний уподібнюється за м’якістю до наступного м’якого:

дня — [д'н'а]

селянський — [сел'áн'с'кий]

Але губні б, п, в, м, ф, шиплячі ж, ч, ш, щ, задньоязикові г, к, х та дрижачий р перед м’якими не уподібнюються до м’яких.

Фонетична транскрипція

- Слово (речення), що транскрибується, береться в квадратні дужки. [мỳзиека ].
- Літери я, ю, є, ї, ь та апостроф у транскрипції не вживаються.
- Подовжені приголосні позначаються двокрапкою: знання [знан:á].
- Усі слова пишуться з малої літери: Одеса [одéса].
- Якщо слово має більше ніж один склад, ставиться наголос.

Особливості вимови груп приголосних

Орфографічний запис	Вимова	Приклад
-ться	[ц:а]	живеться [жвéц:а]
-шся	[с:а]	журишся [жỳриес:а]
-жці	[зці]	книжці [кнúзці]
-шці	[сці]	товаришці [товáриесці]
-чці	[ц:і]	дочці [дóц:і]
-тч-	[ч:]	Вітчизна [в'іч: úзна]
-тці	[ц:і]	квітці [кв'ίц:і]
зж-	[ж:]	зжати [ж:áти]

Найпоширеніші випадки чергування звуків

Чергування голосних		Чергування приголосних
Звуки, що чергуються	Приклади	Звуки, що чергуються	Приклади
е — і	сіль — солі, летіти — політ	г-ж-з	нога — ніжка — нозі
е — о	чернетка — чорний	х — ш — с	вухо — вушко — у вусі
а — о	скакати — скочити	к — ч — ц	рука — ручка — руці
е — и	зберу — збирати	д — дж	садити — саджу
и — і	сидіти — сісти	т — ч	світити — свічу
(нуль звука)	тиждень — тижня, вікон — вікно	губний — губний + л	ловити — ловлю, графити — графлю