Орфоепія. Фонетична транскрипція слова. Домашнє завдання. І курс. Заняття 2, вправи 1,2.

Вправа 1. Змініть слова так, щоб ненаголошені е або и стали наголошеними (вони мають бути на місці крапок). Правильно запишіть ці слова (записуємо обидві форми — з ненаголошеним і з наголошеним голосним).

Зразок: летіти, бо: лет.

Ст...пи, н...б...са, кр...латий, в...сокий, нал…ватися, д...витися, б...р...ги, гл…бокий, ш…рокий, з...л…ніти, пок…дати, з...мля, л...жати, щ...б...тати, м...не (дієсл.), в...ликий, з...ма, с...ло, в…сло, с…діли, пос...лився, л…вада, д…ректор,

Вправа 2. Перепишіть за правилами орфографії слова, подані фонетичним записом. Поясніть, чому ви записали їх саме так.

[т'áшко], [ж:úти], [мабут'], [вóхкий], [н'ίхт'і], [с:ỳнути], [бород'бá], [л'іджбá], [лéхко], [дубкú], [роскусúти], [звúчний], [беспéка], [меиреихт'ίти], [мимох'ίд'], [мимох'ίт'], [молод'бá], [гнéц:а], [анеґдóт], [могтú], [стéжка], [р'уґзáк], [кужỳх], [мúт:у], [зеилеинίти].

Заняття 2.

Теоретичний матеріал

Орфоепія  — розділ мовознавчої науки, який вивчає і систематизує норми літературної вимови, а також сукупність правил вимови.

Орфоепія вивчає правильну вимову голосних, приголосних звуків, звукосполучень та інтонацію і наголос. Орфоепію та орфографію часто включають у фонетику, тому що ці два розділи також розглядають звуки — вимову і написання їх.

Основні орфоепічні правила української мови

1. В українській мові відсутнє акання. Отже, й під наголосом, і без нього голосний [о] в усіх позиціях не наближається до [а]: сосна, нога, голова, сторона, молоко.

2. Голосні е, и в ненаголошених позиціях звучать з наближенням [е] до [е'и], [и] до [и'е].

3. Специфічною рисою української орфоепії є тверда вимова губних звуків [б], [п], [в], [м], [ф]: дуб, дід, сад, степ, сім, верф. Напівпом’якшено вони вимовляються перед [і]: бігти, пісок, мішок, віник, вісті. Пом’якшено вимовляються губні звуки в окремих іншомовних словах: бюро, пюре, пюпітр, фюзеляж.

4. У запозичених словах вимовляється звук [ф]: фізика, фактор, фігура, рима, фокус, фабрика, факт, фея. У власне українських словах вживається звукосполучення хв: хвиля, хвіртка, хвастун, хвала, хвіст, хвоя, хвилюватися.

5. Зімкнені (африкати) звуки вимовляються злито, як один звук: дзеркало, джгут, дзвінок, джміль, джерело, бджола, дзьоб, дзенькати, дзиґа, кукурудза, сиджу, ходжу, нагороджений, відряджений, попередження тощо.

6. Роздільно вимовляються звукосполучення, які виникли в результаті збігу приголосних префікса та кореня: під живлення, під-звітний, перед-з’їздівський, над-зелень, над-звичайний.

7. Твердо вимовляються всі шиплячі звуки: ніч, шч, ріж, плащ, жито, чоботи, чорт, чудо, шити, курча, лоша, чого, жовтий, жорстокий, жолудь.
Пом’якшено шиплячі можуть вимовляться у словах клоччя, збіжжя, піччю, піддашшя, подорожжю та перед і: шість, жінка, чітко.

8. М’яко вимовляються приголосні з, ц, с у суфіксах -зьк-, -цьк-, -ськ-: ризький, запорізький, український, сільський, товариський, чумацький, козацький.

9. У закінченнях дієслів у результаті асиміляції звукосполучення -ться, -шся вимовляються як [-ц': а], [-с': а].

Фонетичні зміни

Українську мову справедливо називають мелодійною, милозвучною. Евфонія (благозвуччя) мови досягається кількома чинниками:

рухливим інтонуванням і наголошуванням (наголос є словесний, фразовий, логічний);
повнозвучним, неприглушеним кінцем слова; уникненням збігу кількох приголосних. Якщо збіг трапляється, то середній, важкий для вимови приголосний
звук випадає: честь — чесний, радість — радісний, виїзд — виїзний, проїзд — проїзний; чергуванням і-й, у-в;

чергуванням голосних і приголосних звуків; фонетичними (вимовними) явищами.

Серед фонетичних явищ найпоширенішою є асиміляція. Це зміна, уподібнення звуків у мовному потоці під впливом наступного чи попереднього звука.

1.     Уподібнення за дзвінкістю.

2.     Попередній глухий звук набуває дзвінкості, якщо за ним іде наступний дзвінкий: молотьба (звучить: молодь ба), вокзал (звучить: [вогзáл]), боротьба (звучить: [бородьбá]), якже (звучить: [йáгже]) тощо.

3.     Уподібнення за глухістю.

4.     Попередній дзвінкий звук під впливом наступного глухого .оглушується:

нігті — [нίхті]

кігті — [кίхті]

легкий — [лéхкий]

вогкий — [вóхкий]

3. Уподібнення за місцем і способом творення.

При цій асиміляції зливається або дуже наближається артикуляція (вимова) близьких звуків:

безжурний — [бежжурний]

5.     Уподібнення за м’якістю.

Попередній приголосний уподібнюється за м’якістю до наступного м’якого:

дня — [д'н'а]

селянський — [сел'áн'с'кий]

Але губні б, п, в, м, ф, шиплячі ж, ч, ш, щ, задньоязикові г, к, х та дрижачий р перед м’якими не уподібнюються до м’яких.

Фонетична транскрипція

- Слово (речення), що транскрибується, береться в квадратні дужки. [мỳзиека ].
- Літери я, ю, є, ї, ь та апостроф у транскрипції не вживаються.
- Подовжені приголосні позначаються двокрапкою: знання [знан:á].
- Усі слова пишуться з малої літери: Одеса [одéса].
- Якщо слово має більше ніж один склад, ставиться наголос.

Особливості вимови груп приголосних

Орфографічний запис	Вимова	Приклад
-ться	[ц:а]	живеться [жвéц:а]
-шся	[с:а]	журишся [жỳриес:а]
-жці	[зці]	книжці [кнúзці]
-шці	[сці]	товаришці [товáриесці]
-чці	[ц:і]	дочці [дóц:і]
-тч-	[ч:]	Вітчизна [в'іч: úзна]
-тці	[ц:і]	квітці [кв'ίц:і]
зж-	[ж:]	зжати [ж:áти]

Найпоширеніші випадки чергування звуків

Чергування голосних		Чергування приголосних
Звуки, що чергуються	Приклади	Звуки, що чергуються	Приклади
е — і	сіль — солі, летіти — політ	г-ж-з	нога — ніжка — нозі
е — о	чернетка — чорний	х — ш — с	вухо — вушко — у вусі
а — о	скакати — скочити	к — ч — ц	рука — ручка — руці
е — и	зберу — збирати	д — дж	садити — саджу
и — і	сидіти — сісти	т — ч	світити — свічу
(нуль звука)	тиждень — тижня, вікон — вікно	губний — губний + л	ловити — ловлю, графити — графлю