Дистанційне навчання. Наголос. ІІ курс.

Правило	Приклади
Іменник
Однина
В іменниках із префіксами ви- та по- наголос падає переважно на префікс:	ви́няток, ви́падок, ви́писка, ви́клик, ви́скочка, ви́селок, (але вимо́ва, видавни́цтво, виро́щування (винятками є переважно віддієслівні іменники)); по́значка, по́зичка, по́смішка, по́каз (але постача́ння, пора́да, пова́га).
Відприкметникові іменники із суфіксом -ин(а) в однині зі значенням місця, простору, території та абстрактних понять мають наголос на закінченні:	величина́, височина́, глибина́, низина́, новина́, старовина́ (але горо́дина).
Географічні назви на -щин-, -чин- мають наголос на корені твірного слова:	Полта́вщина, Су́мщина, Микола́ївщина, Оде́щина, Доне́ччина, Ві́нниччина (але Галичина́).
Іменники в родовому відмінку однини (кого? чого?) мають наголос переважно на закінченні:	стіл — стола́, кінь — коня́, голова́ — голови́, сестра́ — сестри́, вода́ — води́, трава́ — трави́, село́ — села́, вікно́ — вікна́ (але шля́х — шля́ху, бе́рег — бе́рега, яли́нка — яли́нки, со́нце — со́нця).
У віддієслівних іменниках середнього роду на -ання, у яких більше двох складів, наголос має падати на той самий склад, що й в інфінітиві дієслова:	чита́ти — чита́ння, писа́ти — писа́ння, пита́ти — пита́ння, зада́ти — завда́ння, посла́ти — посла́ння, пізна́ти — пізна́ння, уподо́бати — уподо́бання (але зна́ти — знання́, зобов’яза́ти — зобов’я́зання).
У складних іменниках сполучний голосний є наголошеним:	літо́пис, руко́пис, гурто́житок, живо́пис, машино́пис, чорно́зем, чорно́слив (але листопа́д, снігопа́д, лісосте́п, землемі́р).
Похідні форми від слова нена́висть мають наголос на другому складі:	нена́висть, нена́видіти, нена́висний (крім ненави́сництво, ненави́сницький).
Запозичені слова зберігають наголос мови-джерела:	ме́неджер, ма́ркетинг; бюлете́нь, жалюзі́, парте́р, лу́па; фо́льга, фо́рзац; ла́те, піце́рія, травесті́я; де-ю́ре, експе́рт, інду́стрія, кварта́л; симетрі́я, асиметрі́я, агроно́мія, діало́г, до́гмат, єрети́к, псевдоні́м, фено́мен; піала́.
Деякі іменники мають подвійний наголос:	алфа́віт і алфаві́т, до́гові́р, жа́ло́, кла́дови́ще, по́ми́лка.
У багатоскладових словах (переважно складних) ставиться, крім основного, побічний наголос:	а́втолюби́тель, бага́тостражда́льний, сі́льськогоспода́рський, а́гроте́хніка, те́рмоя́дерний, тра́восу́міш.
Множина
Іменники в множині мають наголос переважно на закінченні:	лист — листи́, син — сини́, оліве́ць — олівці́, рушни́к — рушники́, кни́жка — книжки́, пі́сня — пісні́, ду́мка — думки́.
	АЛЕ кінь — ко́ні, коро́ва — коро́ви, перемо́жець — перемо́жці, доро́га — доро́ги, голова́ — го́лови, село́ — се́ла, сестра́ — се́стри.
Односкладо́ві іменники, сполучаючись із числівниками два, три, чотири, (див. двоїна́) зберігають місце наголосу початкової форми:	два го́ли, чотири скла́ди, три шля́хи, два да́хи.
У багатьох іменниках жіночого роду із суфіксом -к- (-ечк-, -єчк-, -очк-) у множині наголос переходить на закінчення. Така опозиція дає можливість відрізняти родовий відмінок однини від називного множини:	вказівки́ (Р.в. вказі́вки), учительки́ (Р.в. учи́тельки), голки́, жінки́, качки́, квітки́, книжки́, копійки́, ластівки́, ложки́, миски́, сторінки́, хатки́. *При числівниках дві, три, чотири ці іменники мають наголос родового відмінка однини (двоїни): дві кві́тки, три го́лки, чотири жі́нки тощо.
	На префіксальні іменники ця тенденція не поширюється: замі́тка — замі́тки, розпи́ска — розпи́ски, прищі́пка — прищі́пки тощо. Не діє таке правило й ще в деяких іменниках, наприклад: голу́бка — голу́бки, листі́вка — листі́вки, тру́бочка — тру́бочки, сере́жка — сере́жки, цуке́рка — цуке́рки, ро́дичка — ро́дички, сусі́дка — сусі́дки та ін.
Прикметник
Більшість двоскладових прикметників має наголос на закінченні:	гірки́й, тонки́й, нови́й, тісни́й, вузьки́й, котри́й, стари́й, швидки́й, низьки́й, вузьки́й, близьки́й, легки́й (але ти́хий, га́рний, до́брий, зру́чний).
Завжди наголошеним є зменшувально-пестливий суфікс -еньк-:	гарне́нький, добре́нький, леге́нький, мале́нький, тоне́нький, чорне́нький.
Значна кількість прикметників має подвійний наголос:	весня́ний і весняни́й, світа́нковий і світанко́вий, пові́тряний і повітря́ний, я́сний і ясни́й, уві́гнутий і увігну́тий, креме́зний і кремезни́й, мали́новий і малино́вий (колір).
Багатоскладові прикметники, утворені від іменників іншомовного походження, переважно мають наголос на тому складі, що й твірні іменники:	а́томний, гі́псовий, маши́нний (але фантасти́чний, цукро́вий, цеге́льний).
Числівник
Наголос є переважно однаковим у групах подібних слів:	одина́дцять, двана́цять, трина́дцять, чотирна́дцять, п'ятна́дцять тощо; п’ятдеся́т, шістдеся́т, сімдеся́т, вісімдеся́т; п’яти́, десяти́, двадцяти́, тридцяти́, шістдесяти́ тощо; п’ятьо́х, шістьо́х, десятьо́х, двадцятьо́х, тридцятьо́х тощо.
Займенник
Більшість займенників мають наголос на закінченні:	мене́, тебе́, себе́, мені́, тобі́, собі́, цього́, того́, цьому́, тому́.
Якщо при займеннику є прийменник, то наголошується перший склад:	до то́го, до цьо́го, при то́му, при цьо́му, біля ме́не, біля те́бе, біля се́бе, біля ньо́го, за ме́не, за те́бе, за се́бе, за ньо́го.
Дієслово
У першій особі однини теперішнього й майбутнього часу в дієсловах наголошують переважно закінчення:	роблю́ — зроблю́ , люблю́ — полюблю́, кажу́ — скажу́, пишу́ — напишу́, несу́ — віднесу́, бережу́ — збережу́, веду́ — приведу́
	Винятків та́ко́ж досить багато: ра́джу — пора́джу, співа́ю — заспіва́ю, чита́ю — прочита́ю, мо́жу — змо́жу.
У другій і третій особах однини теперішнього й майбутнього часу наголос у дієсловах падає переважно на основу:	ро́биш — зро́биш; лю́биш — полю́биш; ка́жеш — ска́жеш, ка́же — ска́же; пи́шеш — напи́шеш, пи́ше — напи́ше; ра́диш — пора́диш; співа́єш — заспіва́єш, співа́є — заспіва́є.
	АЛЕ береже́ш — збереже́ш, береже́ — збереже́; веде́ш — приведе́ш, веде́ — приведе́.
Двоскладові дієслова в інфінітиві (і всі похідні від них) мають наголос на останньому складі:	нести́ — принести́, віднести́, занести́, пронести́, внести́, піднести́, вести́ — відвести́, довести́, везти́ тощо.
Дієслова минулого часу однини жіночого роду мають наголос переважно на закінченні:	взяла́, знайшла́, вела́ — завела́ — підвела́, дала́ — віддала́ — продала́, АЛЕ співа́ла — заспіва́ла, малюва́ла — намалюва́ла, роби́ла — зроби́ла.
У другій особі множини наказового способу наголос переважно падає на закінчення (закінчуються переважно на -іть):	говорі́ть, іді́ть, робі́ть, зробі́ть, кажі́ть, скажі́ть, пиші́ть, напиші́ть, творі́ть, створі́ть,
	АЛЕ малю́йте, буду́йте, чита́йте, встава́йте, спійма́йте (закінчуються переважно на -те).
У дієсловах доконаного виду з префіксом ви- наголос падає переважно на префікс:	ви́йти, ви́пити, ви́писати, ви́кликати, ви́скочити, ви́ховати, ви́найти, ви́знати.
У дієсловах недоконаного виду з префіксом ви- наголос падає переважно на основу:	вихо́дити, випива́ти, випи́сувати, виклика́ти, виска́кувати, вихо́вувати, винахо́дити, визнава́ти.
У дієслівних закінченнях -емо, -имо, -ете, -ите наголошуємо останній склад:	несемо́, несете́ (а не несéмо, несéте), ідемо́, ідете́ (а не ідéмо, ідéте), АЛЕ пі́демо, пі́дете, бу́демо, гурко́чемо, зали́шите.
Прислівник
У прислівниках ви́соко, ши́роко, гли́боко, ра́зом наголос падає на перший склад.
Деякі прислівники мають подвійний наголос: ба́йдуже і байду́же, за́вжди і завжди́.