Дієслово — частина мови, яка за кількістю слів є однією з найчисельніших. Дієслова ми використовуємо в кожному реченні. Завдання, пов’язані з дієсловом, є в кожному тесті ЗНО. Тому не зволікайте і вивчайте дієслово детальніше!
Дієсловом називається частина мови, яка означає дію або стан предмета як процес і відповідає на питання:
що робить (робив, зробив, робитиме, зробить, робив би, зробив би тощо) предмет?
що з ним робиться (робилося, робитиметься, зробиться, робилося б, зробилося б тощо)? Наприклад: читає, читає прийшов, малюватиму, морозило тощо.
Діслово може означати
переміщення у просторі: бігти, йти;
процес мовлення: говорити, теревенити;
стан особи чи предмета: сидіти, висіти;
ставлення до когось або чогось: ненавидіти, кохати;
процес сприйняття органами чуття: бачити, чути, нюхати;
конкретну фізичну дію: вмиватися, читати;
процес мислення: думати, мудрувати;
бажання: хотіти, прагнути, воліти;
зміни: молодіти, сивіти.
Дієслово в реченні найчастіше виконує функцію присудка: Про все ти співаєш: про сльози і сміх, Про молодість, битвами грізну…
(В. Сосюра)
Синтаксична роль дієслова
Форми дієслова
|
Член речення
|
Приклади
|
1. Неозначена форма (інфінітив)
що робити?
що зробити?
|
Підмет,
присудок,
додаток,
означення,
обставина
|
Лиш боротись — значить жить (І. Франко).
Нас просили не кричати.
Жага знань і бажання поділитися ними визначали життєве кредо Григорія Сковороди.
Семикласники дружно вийшли садити дерева в міському парку.
|
2. Особові дієслова
що роблю?
що зробив?
що зробимо?
|
присудок
|
Одлунала далека пісня. Гамірливий вечір замовк (В. Симоненко).
|
3. Дієприкметник
який?
яка?
яке?
які?
|
означення,
присудок
|
Натомлені села вечеряти сіли під грушами, вишнями і небесами (М. Вінграновський).
Дорога заасфальтована.
|
4. Дієприслівник
що роблячи?
що зробивши?
|
обставина
|
Загуркотів мотор, і легкий човен стрімко помчав проти течії, залишаючи за собою високий гребінь спіненої води (С. Хаврусь).
|
5. Безособові дієслова
що робиться?
що зроблено?
|
присудок
|
Дощить.
Йому таланило в усьому.
|
Дієслово має такі морфологічні ознаки: особа, число, час, рід, спосіб та вид, дієвідміна.
Дієвідміни. Правопис закінчень дієслів у теперішньому і простому майбутньому часах.
Дієслова в теперішньому часі (що роблю? що робиш? і т.д.) і в простому майбутньому (що зроблю? що зробиш? і т.д.) (див. Система дієслівних форм) змінюються однаково.
За характером закінчень дієслова в цих часах діляться на дві дієвідміни і залежно від дієвідміни мають такі буквені закінчення (див. також Особа дієслова):
Число
|
Особа
|
Дієвідміни
| |
I
(брати, мати) |
II
(мчати, стояти) | ||
Однина
|
1-а
|
-у, -ю
|
-у, -ю
|
2-а
|
-еш, -єш
|
-иш, -їш
| |
3-а
|
-е, -є
|
-ить, -їть
| |
Множина
|
1-а
|
-емо, -ємо
|
-имо, -їмо
|
2-а
|
-ете, -єте
|
-ите, -їте
| |
3-а
|
-уть, -ють
|
-ать, -ять
| |
Найчастіше правопис закінчень перевіряють за 3-ю особою множини: несемо, бо несуть (І дієвідміна); сидимо, бо сидять (II дієвідміна), але можна це так само робити за 3-ю особою однини.
Схема (алгоритм) визначення дієвідміни.
I дієвідмінаII дієвідмінаЗакінчення -уть, -ють?Закінчення -ать, -ять?Поставити дієслово в 3 ос. множини
До першої дієвідміни належать дієслова, які в усіх особах, крім 1-ї особи однини і 3-ї особи множини, в закінченнях мають -е- (-є-), а в 3-й особі множини закінчення -уть (-ють): пишеш, пише, пишемо, пишете, пишуть; співаєш, співає, співаємо, співаєте, співають.
До другої дієвідміни належать дієслова, які в усіх особах, крім 1-ї особи однини і 3-ї особи множини, в закінченнях мають -и- (-ї-), а в 3-й особі множини закінчення -ать (-ять): мовчиш, мовчить, мовчимо, мовчите, мовчать; стоїш, стоїть, стоїмо, стоїте, стоять.
Дієвідміна дієслова весь час залишається тою самою. Тому, щоб перевірити, що написати в закінченні: букву е чи и, є чи ї; закінчення -уть чи -ать, -ють чи -ять, — досить за будь-якою особою визначити дієвідміну цього дієслова.
Наприклад, чуємо [дишиемо] і вагаємося, яку букву писати в закінченні: е чи и. Змінюємо дієслово: [дише] (3-а особа однини) — виразно чується закінчення -е; отже, й у попередній формі треба написати е: дишемо. Так само чуємо [сидеите], а пишемо сидите, бо в закінченні форми [сидитˊ] чітко звучить и, не е.
У дієсловах на -ся у кінці 2-ї особи однини (що робиш?) вимовляємо [сˊсˊа], але пишемо за морфологічним принципом -шся: [мнесˊсˊа] — мнешся, [рвесˊсˊа] — рвешся, [вчисˊсˊа] — вчишся (бо мнеш, рвеш, вчиш).
Так само в кінці 3-ї особи однини і множини (що робить? що роблять?) чується [цˊцˊа], а пишеться -ться: [мнецˊцˊа] — мнеться, [мнуцˊцˊа] — мнуться; [вчицˊцˊа] — вчиться, [вчацˊцˊа] — вчаться (бо мнуть, вчить, вчать).
У 1-й особі множини (що робимо?) в кінці виступає о: вчимо, говоримо, промовляємо. Форми без кінцевого о (ведем, ходим) допускаються лише в поезії та в розмовному стилі.
Дієслова дати, їсти, відповісти (і всі на -повісти) в 1-й особі однини мають форму дам, їм, відповім, а в другій — даси, їси, відповіси (без кінцевого ш).
Немає коментарів:
Дописати коментар